Останнім часом маю фарт їхати з балакучими і розумними водіями таксі. Ні, постійної звички користуватись таким видом транспорту не маю. Тільки в обставинах фарс-мажор чи щось таке інше. Коли протягую гроші, розумію, що почуте набагато цінніше вартості проїзду. В таку мить серцем відчуваю, що не були випадковими ні ця зустріч, ані розмова. Почуте дещо змінює ставлення до власних проблем.
Тільки-но приїхала додому. Діалог з таксистом від першого до останнього слова зайняв проміжок часу їзди від дачі до мого мікрорайону у місті. Якби треба було проїхати ще хоча б кілометр, ми їхали б, напевне,мовчки… Почуте потребувало роздумів.
З якоїсь дурниці ми почали балакати про те, чи варто одружуватись відразу, коли відчув, що зустрів свою людину? Чи перші відчуття поверхні і потребують перевірки часом?
Циніки, інтелектуали або просто любителі теревень будуть запевняти, що перевірене надійніше.
Мій водій сказав, що закохався в подругу товариша з одного погляду на неї. Друг привів у компанію свою дівчину і в ту ж мить у нього «впали штори на весь світ». Нестямне бажання будь-що забрати її собі ледь вгамував. На весіллі відчував себе зле, начебто був свідком злодійства. Чоловіча солідарність взяла верхи. Але заспокоївся лише коли віддалився якомога далі, а згодом припинив стосунки взагалі…
Власний шлюб вважав випадковим. Бізнес приносив від шестисот доларів у день і забирав весь час і увесь мозок. Поки не скоїлася підстава. Бажаючі забрати його бізнес довели діло до грат.
«Так ви з тих, хто насправді не зрікся ні від тюрми, ні від суми?»
«Так. Врятувала амністія… після п’яти років ув’язнення»
Про дострокове повернення чомусь не повідомив ні дружині, ні батькам. Сам не вірив. Боявся: щось завадить.
Та коли приїхав, побачив того, з ким його дружина писала йому листи. Життя обірвалось вдруге.
«Тоді я вирішив, що більше ніяких спроб одружитися. Ніколи. В жінках бачив лише розвагу… і зневажав їх усіх!»
Мій співрозмовник величезний та кремезний, з густим чоловічим голосом, впевнена, мав неабиякий попит.
Але вирішив залишити у своєму житті лише хворих старих батьків і сина. Інше – геть!
До болю все це мені знайоме…
Та одного божого дня прийшла сусідка з проханням позичити гроші для своєї подруги, в минулому вчительці, що на ті часи заробляла на життя та навчання доньки на базарі. Була лиха година в Україні, коли торгували всі і всіма…
Гроші були чималі і через сусідку йшлося про домовленість повернення їх на першу вимогу. Позаочі домовилися. Гроші повернулися без вимоги. Вдячна подруга сусідки в наших традиціях запросила на вечерю. Йти не збирався та сталося само собою, що на той вечір жодна зі справ не потребувала уваги. І він пішов, сердячись, що зараз буде слухати нісенітниці про себе і людську вдячність. Навіть приготував жарти в тему.
Коли відчинилися двері і їх очі зустрілися, обидва поринули в спільне минуле. Це була колишня дівчина, від якої «впали штори на весь світ».
Відтоді вони разом десять щасливих років. Дуже жалкують за тими двадцятьма, що прогаяли на відстані одне без одного.
Останнє, що я почула від мого візаві: «Не варто підштовхувати події. Всякій долі настане свій час.»
Коли розлучення розчавило мене, я дала собі слово ніколи і нікому не довіряти ті осколки, що залишилися від мене.
Та кожному щастю свій час. Не підштовхуватиму долю нізащо… чекатиму на тебе…