Незвичне таксі
[info]kokoshanel
 

Останнім часом маю фарт їхати з балакучими і розумними водіями таксі. Ні, постійної звички користуватись таким видом транспорту не маю. Тільки в обставинах фарс-мажор чи щось таке інше. Коли протягую гроші, розумію, що почуте набагато цінніше вартості проїзду. В таку мить серцем відчуваю, що не були випадковими ні ця зустріч, ані розмова. Почуте дещо змінює ставлення до власних проблем.

Тільки-но приїхала додому. Діалог з таксистом від першого до останнього слова зайняв проміжок часу їзди від дачі до мого мікрорайону у місті. Якби треба було проїхати ще хоча б кілометр, ми їхали б, напевне,мовчки… Почуте потребувало роздумів.

З якоїсь дурниці ми почали балакати про те, чи варто одружуватись відразу, коли відчув, що зустрів свою людину? Чи перші відчуття  поверхні і потребують перевірки часом?

Циніки, інтелектуали або просто любителі теревень будуть запевняти, що перевірене надійніше.

Мій водій сказав, що закохався в подругу товариша з одного погляду на неї. Друг привів у компанію свою дівчину і в ту ж мить у нього «впали штори на весь світ». Нестямне бажання будь-що забрати її собі ледь вгамував. На весіллі відчував себе зле, начебто був свідком злодійства. Чоловіча солідарність взяла верхи. Але заспокоївся лише коли віддалився якомога далі, а згодом припинив стосунки взагалі…

Власний шлюб вважав випадковим. Бізнес приносив від шестисот доларів у день і забирав весь час і увесь мозок. Поки не скоїлася підстава. Бажаючі забрати його бізнес довели діло до грат.

«Так ви з тих, хто насправді не зрікся ні від тюрми, ні від суми?»

«Так. Врятувала амністія… після пяти років ув’язнення»

Про дострокове повернення чомусь не повідомив ні дружині, ні батькам. Сам не вірив. Боявся: щось завадить.

Та коли приїхав, побачив того, з ким його дружина писала йому листи. Життя обірвалось вдруге.

«Тоді я вирішив, що більше ніяких спроб одружитися. Ніколи. В жінках бачив лише розвагу… і зневажав їх усіх!»

Мій співрозмовник величезний та кремезний, з густим чоловічим голосом, впевнена, мав неабиякий попит.

Але вирішив залишити у своєму житті лише хворих старих батьків і сина. Інше – геть!

До болю все це мені знайоме…

Та  одного божого дня прийшла сусідка з проханням позичити гроші для своєї подруги, в минулому вчительці, що на ті часи заробляла на життя та навчання доньки на базарі. Була лиха година в Україні, коли торгували всі і всіма…

Гроші були чималі і через сусідку йшлося про домовленість  повернення їх на першу вимогу. Позаочі домовилися. Гроші повернулися без вимоги. Вдячна подруга сусідки в наших традиціях запросила на вечерю. Йти не збирався та сталося само собою, що на той вечір жодна зі справ не потребувала уваги. І він пішов, сердячись, що зараз буде слухати нісенітниці про себе і людську вдячність. Навіть приготував жарти в тему.

Коли відчинилися двері і їх очі зустрілися, обидва поринули в спільне минуле. Це була колишня дівчина, від якої  «впали штори на весь світ».

Відтоді вони разом десять щасливих років. Дуже жалкують за тими двадцятьма, що прогаяли на відстані одне без одного.

Останнє, що я почула від мого візаві: «Не варто підштовхувати події. Всякій долі настане свій час.»

Коли розлучення розчавило мене, я дала собі слово ніколи і нікому не довіряти ті осколки, що залишилися від мене.

Та кожному щастю свій час. Не підштовхуватиму долю нізащо… чекатиму на тебе…

 

Забава.
[info]kokoshanel
       Придумала себе забаву на улице. Смотрю на ноги людей и по походке и обуви стараюсь нарисовать себе их портреты. Может и ненормальное занятие, но все ж как-то интереснее, чем просто тащиться по пыльному городу.
       Вчера был случай.
       Со спины вижу двух женщин. Ноги такие: старые в капроновых носках с отворотами, одетые в черные глухие туфли на маленьком каблуке. Рядом: молодые в белых шлепанцах, покрытые густыми черными пушистыми волосами до середины икры. Я уже ничего не вижу. Только эти волосы. Шок! Вообще не видела такой волосатости. Тонкая талия, цветастая юбка до колен, облегающая трикотажная кофточка на ровной спинке. Идут рядом. Ножками семенят одинаково. Молодая слушает старшую. О чем говорят, не слышу. Волосы вызывают удивление и отвращение одновременно. Ветер шевелит кончики волос... вот это да... бр-р! Ну, как же можно носить такое? И чистота какая во всем! Или она совсем свободна от надуманных условностей? Ну, если бы еще были приезжими, из села... Так не же: явно городские. Идут медленно, сумочки такие аккуратненькие висят на согнутых локтях... Рисую себе такую интеллектуалку, погруженную в собственный мир. Воображаю лицо без косметики, сросшиеся на переносице широкие брови, правильную неспешную речь, спокойный взгляд на сумасшедших нас. Все у нее решено: что нужно - что не нужно, что главное - что не достойно внимания. Проводит где-то лабораторные по физике в школе... А может сидит в какой-нибудь редакции и пишет неинтересные новости о жизни города... Нет, все-таки скорее всего учительница. Стоит на своих волосатых ногах и молча осуждает все эти пирсинги и бритые виски. Правильная такая, чистая, целесообразная. Немногословная точно. Уж слишком медленно переставляет свои стройные безобразные ноги.
       Обгоняю и кошу оба глаза на их лица. По возрасту, похоже, бабушка и внучка. Старшая говорит. Младшая слушает. Брови, на самом деле, сросшиеся. Слегка провисшая нижняя челюсть. Рот приоткрыт, в уголках - слюна. Даун! Сглотнула слезу. Ощущение, что кого-то обидела... 

Simply thought
[info]kokoshanel
You speak: to understand means to stop loving. Madness! As you love those who is not clear to you? Can you love that who has secrets from you? I think that the love gives us understanding first of all. This understanding does us necessary one for another. 

Парафраз на тему женского счастья.
[info]kokoshanel
У нее не было сегодняшнего дня. Было только завтра. Текущие дела были, но само сегодня неуловимо проскальзывало между приготовлением обедов, уборкой дома. Она даже ходила на работу и складывала цифры в правильную отчетность. Часто звонила маме и спрашивала у нее о самочувствии. Интересовалась делами сына, благодарила его за внимание, радовалась его успехам и была щедра на похвалу. Она ухаживала за своим лицом и руками. Еще читала хорошие книги и училась на примерах героев, как она поступит в похожей ситуации… завтра. Она была так сосредоточена на завтрашнем дне, что была уверена: все самое прекрасное и значительное произойдет с ней завтра. А сегодня было лишь незначительным эпизодом, неуверенной зарисовкой грядущих перемен. Перемены эти принесет кто-то, кто однажды появится рядом, добавив в какофонию жизни недостающие аккорды, которые в одночасье превратят беспорядочные ноты в стройную симфонию. Эта невыносимо прекрасная музыка соединит в общей гармонии свет, дыхание, мысли, поступки и желания. Выбора не будет, а единственно возможным будет неиссякаемое счастье быть с ним, здесь и сейчас. Она перестанет думать о завтра. Бесконечное сегодня захватит ее целиком, растворит в себе, наполнит светом истины и добра. И будет так всегда!  
  • Leave a comment
  • Add to Memories

Ах, как жаль!
[info]kokoshanel
Как бы мне хотелось поплакать! Искренне, навзрыд. Чтобы плечи тряслись, слезы лились потоком, нос стал бесформенным и рыхлым, мешки под глазами распухли от влаги. Плакать по-бабьи, истошно. А когда закончатся слезы, долго вздрагивать, поскуливая по-собачьи, размазывая трясущимися руками сопли по лицу. Выть до полного опустошения, до самого дна испитых обид. Жалеть себя, горевать, отчаянно отказываться верить. Быть пронзенной этой болью навылет. Истекать кровью. Смотреть невидящими глазами в происходящее... раскачиваться... произносить слова из одних гласных... В конце концов изнемочь... Обессилеть... Перейти в абстрактное состояние, полную бесчувственность... Раствориться за кулисами подсознания... Забыться...
Но я сижу на кухне. Аккуратно сбиваю пепел с сигарет. Удивленно листаю статистику новых обид и понимаю, что все это уже было и что все это обязательно пройдет. Повторы возможны. Нет, они почти гарантированы! Но все с меньшим расходом души. Без боли в сердце. Механически. Почти деловито.
Жаль, что я разучилась плакать... Ах, как жаль! 

Where are you, Paul?
[info]kokoshanel
My love stories on a site of acquaintances beautiful and short as a snowflake's life. The wind bears its sparkling ice beauty. I look at its flight with admiration. Its beauty is perfect. Its movements are fine and graceful. I love it. I stretch the palms to it towards. It flies to me trustfully. Then sits down on my warm palms. It seems that we at last together! But passes one instant... And my favourite snowflake turns to a water drop... May be my love is not necessary? May be my delighted look was necessary only?

…Paul has appeared in my profile in the morning. A kind ironic sight at an open face. Usually I do not perceive those who is more younger me seriously. Certainly I have read its questionnaire. Breath has stopped!

“ You are...

That special person. That moment of certainty when two seperated halves re-unite and blend in way that only we will understand. I have climbed mountains in Africa, dived in the oceans, sailed in the Mediteranean and flown over Europe, but you have eluded me.... come home, my angel “

About whom he wrote? I would like that somebody has told similar to me!
Hi was the visitor in my profile throughout day. Hi didn't disappear for a minute within the second day. My excitement has amplified. I have risked to send it some words

“ Hi, Paul! There is something in you… besides youth…”

Then still.
“40 deaf-and-dumb visitors sit in my profile daily. Boredom! You are able to communicate or too as they?

I do not know English language. I think that autotransfer was probably clumsy. But he has answered!

“Deaf, no, dumb, i sometimes wish! Slow to respond, sometimes. What book are you reading in your card?”

“It's "Coro-Coro" of Vladimir Kovalenko. As Russian translator sees Japan.”

“Ah...I just finished Haruki Murakami..you know him?”

“Read two books... I like short stories. They are similar to an oral monologue...”

Something prompted to me that soon all will end...

Then we spoke about God, about children. Even the trade has appeared identical at both of us. And we have said: it is all not casually...
It has disappeared. Unintentional pleasures leave unexpectedly... I wander on the Internet and I knock on all doors... Where are you, Paul?

 

Утренняя зарисовка
[info]kokoshanel
Каждое утро езжу на маршрутке и наблюдаю одну и ту же картину: люди при входе не закрывают за собой дверь с первой попытки. Убивает то, что я вижу эту сценку ежедневно. Дверью хлопает женщина и водитель практически без паузы монотонно сообщает "Не закрыли."  Женщина делают повтор с лучшим из возможных результатов. Если же дверь не закрыл мужчина, водитель ничего не успевает сказать. Мужчина делает вторую, абсолютно успешную, попытку сам. Каждый день я вижу в подробностях происходящее, потому что сажусь на конечной и занимаю первое место у двери. Однажды я решила найти обьяснение этим повторениям. Я спросила себя: почему? Если это повторяется каждый день, значит есть закономерность? Не могу точно сказать, откуда мгновенно пришел ответ, но он показался мне убедительным: женщины заняты исключительно процессом, а мужчины ориентированы на результат. Поэтому у них и результаты другие. Интересно, что сказали бы мне по этому поводу феминистки? 

Мерзотниця.
[info]kokoshanel
Що робити, коли приходить Злість? Коли ця огидна панянка у гостроверхому чорному капелюсі розташовується у тебе всередині і проколює отруєною парасолькою твоє серце. Ти весь напружуєшся і дерев’яніїш. Хода перетворюється на паралізовані рухи, а мова сповнюється сухою безжалісністю. Найстрашніші хвилини приходять, коли її отрута сягає очей. О, як змінюється зір… Рентгенівський апарат відпочиває! Ти починаєш бачити таємні смітники людських душ! А в вухах методично спрацьовує дешифратор. Безневинну людську фразу він перетворює в потвору. Ти дивишся у дзеркало гострими зіницями і дратуєшся від побаченого. Вона шепоче тобі, що то і є твій клятий ворог, якого будь-що треба стратити. Війна з усім світом! Війна з собою! Виснажену і знесилену, вона залишить тебе зненацька, як і прийшла. Вона інфікує тебе невірою і щезне, задоволена заподіяним. Деякий час ще звучатиме затихаючий стукіт її підборів. Мерзотниця! 

Дежавю
[info]kokoshanel
Год назад – уже целый год назад! – я встретила ее на пересечении центральных улиц нашего города.
Она стояла в светлых клетчатых брюках и белых мокасинах. Такое сочетание одежды и обуви устойчиво ассоциировалось у меня с иностранцами: так выглядели на фотографиях зарубежные туристы, в таком же прикиде мелькал сквозь несколько фильмов Пьер Ришар.
Я не удивилась, когда услышала ее новую фамилию. Блюмсрад. Резкая для нашего уха норвежская фамилия. Она слишком поспешно уточнила, что в конце именно буква «д», а не «т». Как будто это могло разрушить идиллию, написанную на всем ее облике и на обручальном кольце с крошечным бриллиантом. Так вот почему она казалась мне похожей на иностранку! Она и чувствовала себя таковой. Даже тень сочувствия ко всем остающимся здесь уже поселилась в ее правильно расставленных и правильно накрашенных глазах. Я, помню, даже чуть оробела. Как опоздавший на урок школьник.
Сами собой всплыли яркие воспоминания из раннего детства. Вот летние каникулы и мы всей семьей приезжаем в деревню к бабушке с дедушкой. Вот я задерживаюсь у калитки, чтобы поздороваться с набежавшей неизвестно откуда местной детворой. Я стою в белых босоножках поверх крахмально белых гольф. По ляжкам хлопают отутюженные складки моей короткой юбчонки. Вокруг меня стоят деревенские, почесывая босые, грязные ноги друг об дружку. Меня рассматривают молча и сосредоточенно, как марсианского пришельца. Ни одного слова. Только сплевывается на землю лузга от семечек. Теперь марсианкой была она, моя бывшая сотрудница по НИИ вагоностроения. На днях она уезжает в Норвегию. Новый муж встретит ее в аэропорту Осло. Потом они поедут до какого-то побережья, и будут жить в доме с двадцатью восемью окнами. Все вроде понятно из сказанного, но почему-то никак не находится полочка в голове, на которую я хочу поместить новую информацию. Но зато очень четко вспоминаются наши перекуры на чердаке института, интересная работа, наши перспективные молодые мужья. Все как будто вчера…
Вот она стоит передо мною, исполненная до краев любовью к себе и к своему новому счастью. Старые родители подписали ей разрешение на выезд. С ними остались ее двое взрослых детей. У каждого из них своя жизнь. И мама с разменянным пятым десятком забавляла их своей смелостью. Впрочем, она всегда была смелая. И красивая.
Именно тогда, год назад, я смутно предчувствовала собственную подобную перспективу, не отдавая себе отчета в том, что мне непонятна ни эта аккуратная размеренность забугорной  жизни, ни ее сплошь доброжелательные участники.
Я включаю каждое утро компьютер. Вижу на нижней панели значок «непрочитанное сообщение». Знаю, что это – ты. При этом неотвязно через мое плечо заглядывает Блюмсрад, которая не ответила на мое единственное письмо. И почти сразу уничтожила свой прежний почтовый ящик.
Я нашла на карте Данию и твой город. Он стоит на берегу моря. Неужели в нем тоже двадцать восемь окон? Болезненное дежавю.

Составление вашего психологического портрета окончено. Результаты: Мечтатель-Фантазер
[info]kokoshanel
Ваше сознание всегда изобилует новыми идеями. Вы любите жить и находите в этом неисчерпаемое удовольствие. Ваш класс — полная противоположность классу Исчадий Ада, — вы улыбчивы и открыты, всегда готовы примирить поссорившихся и оказать любую помощь.В одежде вы неярки, но свободны и чуть консервативны.Характер иногда обладает излишней мягкостью, что позволяет злым умам пользоваться этим. Материальное состояние обычно среднее, но деньги используются с умом. Благотворительность — важная часть жизни. Работу мечтатели выбирают необременительную и/или творческую, полностью раскрывая себя на этом поприще. Традиционная внешность: карие/зеленые глаза, высокий рост, волосы "шатен", реже блондинистые и рыжие. Иногда люди вас не понимают, но это не мешает вам гнуть свою линию. Ваши покровители — из мифов: боги Уран и Гея. Вы любите поспать и вкусно поесть, но не увлекаетесь этим. Мир для вас — светлый и чистый ручей, в котором полно тайн.

Пройти тест: http://aeterna.ru/test.php?link=tests:5516
  • Leave a comment
  • Add to Memories

You are viewing [info]kokoshanel's journal